Нарис на тему: "Чорнобильська трагедія"
Жив-був народ над Прип’яттю, і зник...
Сталася ця жахлива трагедія 26 квітня 1986 року в місті Прип'ять. Близько о пів на першу годину ночі пролунало два неймовірно потужних вибухи на Чорнобильській АЕС. Після цього, усе місто було захоплено радіацією, потоплене, наче корабель у морі. Хмари також захопили і затягнули в себе частину радіації та почали рухатись не лише Україною, а й Європою. За декілька днів ці хмари отруїли сильною дозою радіації сотні тисяч людей.
На жаль, багато хто загинув… Як тільки сталася трагедія на ЧАЕС – величезний вулик міста гудів, сполоханий вибухом. Людей евакуювали з Прип'яті, нічого їм не пояснивши, або не було на це часу?
Потрібно рятувати потерпілих, тих хто вижив? Влада нічого не розголошувала, для того щоб не сіяти паніку серед населення.
На мою думку, страшніше такої події, може бути лише ядерна війна. Люди жили звичайним життям: працювали, раділи, навчались, крок за кроком будуючи своє майбутнє, плануючи подальші дії, і мало хто очікував, що таке може статися.
Що може бути гірше? Інколи буває відчуття: "Живемо і не хочемо знати, що буде далі, або навпаки хочеш зазирнути наперед, але не знаєш як?" Можливо, й у 1986 році мешканці Прип’яті так само думали, розмірковували? Так багато запитань, а скільки ж відповідей? Багато людей втратило дах над головою, речі, здоров'я, рідний край.
Варто зазначити, що сучасна поетеса – Ліна Костенко присвятила тематиці ЧАЕС не лише твори, а й частину свого життя, відвідуючи радіаційну зону, спілкуючись із багатьма людьми, які залишились там. Зробила вона це з любові до свого народу, поклику душі, розуміння того, що вона потрібна тим людям. У своїх поетичних творах, описувала жорстоку трагедію, забрудненість атмосфери, лісів, радіацією. Вона оспівувала почуття людей, які проживали у місті Прип'ять та у всьому столичному районі. Описувала мертве місто, в якому нічого живого не залишилось. Ліна Костенко хотіла прорватися до душі кожної людини, яка мешкала на території СРСР.
Поетеса хотіла, щоб усі зрозуміли, яка ми сильна нація,що нам усім потрібно допомагати одне одному, бути поруч, чи то у радощах, чи то у бідах. Вона прагнула того, щоб люди розуміли й відчували потребу поважати, цінувати та берегти життя кожної людини, а саме – співвітчизників. Бо живемо ми в одній країні і захищаємо тільки її честь, і славу, і народ.
«Загидили ліси і річки занедбали.
Поставили АЕС в верхів'ях трьох річок…»
Такими рядками змушує нас мислити поетеса, розуміти суть майбутнього – берегти природу, середовище, яке наповнює нас життям. Варто пам’ятати історичні віхи власного народу, цінувати кожну мить.
Немає коментарів:
Дописати коментар