Михайло Старицький "Не судилось"(Панське болото)

Ви знаєте, перш за все хочу сказати, що неймовірно талановитим побачив, а також відкрив для себе Михайла Старицького. Це людина, яка подарувала українській літературі шановані перли, мистецьки написані драми, комедії, на кшталт: «Не судилось(Панське болото)», «Ой не ходи Грицю, та й на вечорниці», «За двома зайцями».

Окрему статтю у своєму блозі хочу присвятити саме драматичному творові з неперевершеним атмосферним напруженням, дійовими персонажами, колоритним мовленням, традиціями тощо. Назва цього твору – «Не судилось (Панське болото)» Михайла Старицького.

Як на мене, доречним було б усе ж таки назвати дійових персонажів. Традиційно, коли пишуть драматичні твори, на початку вказують персонажів, а також основні дані про кожного з них, так само і я не буду зраджувати традиціям і почну з головного, але з усіма героями, можливо, ми й не познайомимося, бо говоритимемо коротенько про головні події, сюжет, тематику, колорит мовлення цієї п’єси..

Дійові люде:

Іван Андрійович Ляшенко – 60 літ, багатий пан, але зовсім простий; інакше говорить не може, як по-українськи.

Анна Петрівна – 40 літ, його жінка; закида часом по-українські заради моди.

Николай Степанович Бєлохвостов – кузен Ляшенчихи, 30 літ.

Зізі – дочка Ляшенків; манірне дівча, 13 літ.

Михайло – син їх, 22-х літ, студент, чистюк.

Павло Чубань – його товариш, 25 літ; уже лікар. Бідна одіж.

Жозефіна – швейцарка, учителька.

Катря Дзвонарівна – дівчина молода, селянка.

Горпина Дзвонариха – її мати, недужа й слабка.

Дмитро Ковбань – парубок, годованець Дзвонарів.

Пашка – подруга Катрі.

Степанида – покритка, п’яничка й плетуха.

Шльома – жид, орендар.

Харлампій – старий лакей.

Аннушка – покоївка, вертка на всі заставки.

У своєму творі автор торкається традиційної теми нещасливого кохання селянської дівчини Катрі та панича Михайла Ляшенка. Драма висвітлювала не тільки мерзенність «панського болота», але й спростувала нікчемність популярної на той час ідеї про «злиття» пана з мужиком.

Звичайна, проста дівчина Катря, не в силах більше спостерігати як мучиться її хвора мати. Довго вагаючись, усе ж попросила вона Михайла про допомогу, аби той запросив до неї свого знайомого лікаря… У той же час, селом побігли чутки, ніби Катря «бігає за паничем», дівчата з села почали обговорювати, пліткувати, засуджувати дівчину.

Пашка: «У неї сердешної, мати слаба, так панич з лікарем Павлом навідують її і корують, а вона з доброго дива, он як паскудить!»

1-а дівчина. «Та Катря, ж, здається, заручена з Дмитром Ковбанем?» 

Пашка. «Ні, вона, певно, за його не піде». 

Параска. «Чому? Він такий славний!» 

Пашка. «…Може іноді чоловік би себе надвоє розірвав, щоб того щастя-кохання добутись, а як нема долі, не судилося – то й ковтай тільки нишком сльози!»

Михайло Старицький до мовлення своїх персонажів уводить багато прислів’їв, приказок, що дає змогу глибше зрозуміти обізнаність самого автора з традиціями рідного народу. Наприклад, Павло Чубань, той самий лікар, якого ми вже згадали, промовляв: «Не такий страшний чорт, як його малюють», «Є воля буде й доля!», «Гуртом, кажуть люде, і батька бити добре…».

Достатньо напруженою для самих героїв, а також для читачів, глядачів є сцена біля млина, у якій Михайло зізнається Катрі в коханні, почуттях до неї. Напрочуд, дівчина й сама не може стримати своїх почуттів, але десь усередині розуміє, знає, що вона звичайна селянка, а він – панич.

Катря. «Ні, ні! Не мені судилося таке щастя! Куди мені, бідній мужичці, бути дружиною вашою? Ні ступити, ні заговорити не вмію; І люде осміють, і бог скарає; паруються тільки рівні. Не за нас це сталося, не за нас і перестане!»

Катря. «Я як п’яна: усе в мене в голові каламутиться… Страшно тільки…не за себе: я б за вас душу свою оддала… Батько, матір, пани всі...».

Проте, Михайло у відповідь на зізнання, розуміння почуттів Катрі відповідав, що жити без дівчини не може… Хлопець ніяк не міг наважитись на те, щоб розповісти про свої почуття до Катрі батькам. У той же час дівчина поралася удома, доглядала за хворою матір’ю, спілкувалася з Дмитром Ковбанем, до речі, матері Катрі, Дмитро дуже подобався, тому вона мріяла, що саме з ним Катря побудує родину.

Вагомою сценою у розгортанні дії було написання Михайлом листа своєму дядькові, який також обрав собі у дружини сільську дівчину. Хлопець вирішив розпитати у дядька, як саме підійти до того, щоб розповісти усе батькам, розкрити свої почуття… Але й тут, як і притаманно всім драматичним творам, знаходиться персонаж, який псує усі плани, викриває таємницю. Таким персонажем у п’єсі «Не судилось» виявилася Аннушка, та сама покоївка, яка викрала листа, написаного Михайлом, і розповіла про все панночці.

Одного разу, коли Катря зустрівшись з Михайлом, поверталася додому, а на зустріч їй вибігла Анна Петрівна, почавши кричати, лаятись на дівчину, ганьбити її. У відповідь дівчина промовляла: «…Катуйте! Розшарпали серце – добивайте! Христа ради, добивайте, не пускайте живою! Топчіть ногами, давіть і дитину від вашого сина!»

Усі навкруги і хлопці, і дівчата, знущались над бідною Катрею, намагалися облити голову дьогтем, насміхалися над нею.

Драматичний, напружений момент настає тоді, коли дівчину проклинає й рідна матір: «Щоб ти своїх дітей не діждала бачити! Щоб вони насміялися над тобою, заплювали тебе! Щоб ти не знала ні щастя, ні радості! Щоб моя смерть на твою голову впала!»

Зрозуміти, що відчувала дівчина у той час, а також уявити все це, мабуть, неможливо, усе просто закрутилося, але у той же час на захист Катрі стає Дмитро, який пробачив усе дівчині, і хоче бути поруч із нею…

Саме тут, напружені моменти переплітаються з мріями, почуттями самої Катрі, вона не розуміє, чого насправді хоче чи не розуміє, що робить? Розв’язка визначається у сцені, коли Катря, зустрівшись з Михайлом, випиває отрути і не відпускаючи від себе панича, милується ним, а також останніми хвилинами свого життя… Дізнавшись про смерть Катрі, Дмитро кидається на Михайла з ножем, але натовп людей намагається завадити йому, тоді Дмитро б’є себе ножем…

Закінчується драматичний твір «Не судилось(Панське болото)» такою сценою – закривавлений Дмитро, а посередині – мертве тіло Катрі… Хочу також зазначити, що перша екранізація драми «Не судилось» відбулася у 1967 році. Рекомендую подивитися фільм на дозвіллі!