Сценарій позакласного виховного заходу до 85-річчя від дня народження Ліни Костенко
«Я вибрала Долю собі сама…»
Епіграф: Мистецький талант будь-кого з поетів різних епох полягає в тому, щоб промовити до сучасників знайомим, але ніби вперше вимовленим, неповторним словом, обезсмертити душу загадковим дотиком. Зробити слово відкриттям серед мільйонів слів і людей – це нелегка праця і велика відповідальність перед майбутнім.
У сучасній українській поезії повною мірою це вдалося здійснити Ліні Костенко, творчість якої стала поетичним осмисленням буття людської душі, незалежно від того, в якому часовому просторі і фізичному втіленні вона існувала колись чи існує нині. Маючи воістину Божий дар слова, Ліна Василівна є ще й лицарем честі, взірцем громадянської мужності. Таким поетом може пишатися будь-який народ світу, бо він є спадкоємцем кращих традицій не лише своєї нації, а й усього людства.
1ведучий: Сьогодні, позакласний захід присвячений 85-річчю від дня народження відомої української поетеси, громадського діяча і просто сильної, красивої жінки - Ліни Костенко.
2ведучий: Народилася Ліна Василівна Костенко 19 березня 1930 року в місті Ржищеві на Київщині в родині вчителів. Батьки з ранніх літ прищеплювали дитині високі моральні, етичні та естетичні смаки, подавали літературні, фольклорні та історичні взірці для наслідування.
1 ведучий: Усе життя Ліна перед собою мала приклад батька – Василя Костенка, поліглота-самородка, педагога від Бога, який міг на найвищому рівні викладати всі предмети у школі. Батько знав 12 мов, вільно почувався в усіх науках, тому чи не всі їх у школі викладав.
2 ведучий: Духовний досвід його та матері, їх стоїцизм, загартований в пеклі випробувань, донька засвоювала, переплавляла в собі змалку. Вплинули на характер і світогляд дівчинки також і родинні легенди.
Мати
Вона була красуня з Катеринівки. Навколо ж орачі та сіячі.Було у неї п’ятеро вже нас. Уваживши ту мрію дивовижну,
Купляла нам гостинчика за гривеник, Приходив небо малювати шуряк.
Топила піч і поралась гаразд. Вона сказала: - Перестань, бо вижену.
Ходила в церкву, звісно, як годиться. У тебе, - каже, - небо, як сіряк.
Гладущики сушила на тину. Якийсь художник у роки голодні
Така була хороша молодиця Зробити небо взявся за харчі.
І мала мрію гарну і чудну. Були у нього пензлі Боговгодні,
У ті часи, страшні, аж волохаті, - Став на ослін, одсунув рогачі.
- 1 -
Коли в степах там хто не воював, - У нього й хмари вигинались зміями,
От їй хотілось, щоб у неї в хаті Уже почав і сонце пломінке.
На стелі небо хтось намалював. Вона сказала: - Ні, ви не зумієте.
Вона не чула з роду про Растреллі. Злізайте, - каже. – Небо не таке.
Вона ходила в степ на буряки. Вона тим небом у тій хаті марила!
А от якби не сволок, а на стелі – Вона така була ще молода!
Щоб тільки небо, небо і зірки. Та якось так – то не знайшлося маляра.
Уранці глянеш – хочеться літати. Все якось так – то горе, то біда.
Вночі заснеш у мужа на плечі. І вицвітали писані тарелі,
Де б маляра такого напитати? І плакав батько, і пливли роки, -
Коли над нею не було вже стелі,
А тільки небо, небо і зірки.
1 ведучий: Коли Ліні виповнилося 6 років, сім’я переїхала до Києва. Звідси однієї страшної доби й вхопив «чорний ворон» батька на цілих десять років. Маленька Ліна тоді ще й не уявляла, що таке бути дочкою «ворога народу», вона просто не могла змиритися в душі, за що і чому її такого доброго, розумного, інтелігентного татка так безцеремонно і грубо відірвали від неї і матері.
2 ведучий: А потім була війна. Евакуація. Страшні, сумні біженські мандри.Поезію «Мій перший вірш написаний в окопі…».
Декламація поезії
«Мій перший вірш…» (звучить мелодія)Мій перший вірш написаний в окопі, Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,
На тій сипкій од вибухів стіні, В казки літать на крилах палітур.
Коли згубило зорі в гороскопі А я писала вірші про фугаси,
Моє дитинство, вбите на війні. А я вже смерть побачила впритул.
Лилася пожежі вулканічна лава, О перший біль тих не дитячих вражень,
Стояли в сивих кратерах сади. Який він слід на серці залиша!
І захлиналась наша переправа Як невимовне віршами не скажеш,
Шаленим шквалом полум’я й води. Чи не німою зробиться душа?!
Був білий світ не білий вже, а чорний. Душа в словах – як море в перископі,
Вогненна ніч присвічувала дню. І спомин той – як відсвіт на чолі…
І той окопчик – як підводний човен Мій перший вірш написаний в окопі.
У морі диму, жаху і вогню. Він друкувався просто на землі.
Це вже було ні зайчиком, ні вовком –
Кривавий сніг, обвуглена зоря!
А я писала мало не осколком
Великі букви, щойно з букваря.
1 ведучий: У повоєнні роки Ліна почала відвідувати літературну студію при Спілці письменників України. У 16 років юна поетеса вже мала перші публікації.
2 ведучий: Після закінчення середньої школи вступила до Київського педагогічного інституту. Але через деякий час дівчина залишила цей навчальний заклад і подала документи в Московський літературний інститут. Дипломною роботою Ліни Костенко стала чесна і глибоко громадянська збірка віршів «Проміння землі» (1956).є
Декламація поезії (звучить мелодія)
Доля
Наснився мені чудернацький базар: - А може, візьму?Під небом, у чистому полі, - Ти собі затям, - сказала вона суворо.
- Для різних людей, для щедрих і скнар, За мене треба платити життям, Продавалися різні Долі. А я принесу тобі горе.
Одні були царівен не гірш, - То хто ж ти така? Як твоє ім’я?
А другі – як бідні Міньйони. Чи варта такої плати?
Хто купив собі Долю за гріш. – Поезія – рідна сестра моя.
А хто – і за мільйони. Правда людська – наша мати.
- 2 -
Дехто щастям своїм платив. І я її прийняла, як закон. Дехто платив сумлінням. І диво велике сталось:
Дехто – золотом золотим. Минула ніч. І скінчився сон.
А дехто – вельми сумнівним. А Доля мені зосталась.
Долі-ворожки , тасуючи дні, Я вибрала Долю собі сама.
До покупців горнулись. І що зі мною не станеться -
Долі самі набивались мені. У мене жодних претензій нема
І тільки одна відвернулась. До Долі – моєї обраниці.
Я глянула їй в обличчя смутне,
Душею покликала очі.
- Ти все одно не візьмеш мене, -
Сказала вона неохоче.
1 ведучий: 1958 року вийшла нова збірка – «Вітрила», а далі третя – «Мандрівки серця» (1961). У 1963 році поетеса подала у видавництво четверту книгу своїх поезій – «Зоряний інтеграл». Але вихід збірки радянська цензура спочатку затримала, а потім заборонила взагалі.
2 ведучий: У 1972 році Ліна подала нову збірку – «Княжа гора». І знову – безкомпромісну, і - знову чесну, і – знову високохудожню. І знову заборонили, і знову не видали… Лише 1977 року виходить наступна збірка поетеси «Над берегами вічної ріки», а до того 16 років мовчання, 16 років вимушеної ізоляції від читачів за правду і непокору.
Декламація поезії «Крила» (Відеоматеріал)
А й правда, крилатим ґрунту не треба.Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.
У кого - з вірності в коханні.
У кого - з вічного поривання.
У кого - з щирості до роботи.
У кого - з щедрості на турботи.
У кого - з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!
1 ведучий: На початку 80-тих побачила світ збірка поезій «Неповторність» і роман у віршах «Маруся Чурай». У 1987 році Ліна Костенко отримала Державну премію України імені Т. Шевченка. А далі збірки: «Сад нетанучих скульптур», «Бузиновий цар» (для малят), «Вибране», «Інкрустації». Премія імені Франческа Петрарки.
Образ Марусі органічно зливається з образом України. І це тому, що талановита дівчина виросла в середовищі, де шанується народна мораль, де основним правилом людської поведінки завжди виступала незрадлива любов до Вітчизни, уболівання за щастя і процвітання народу. Добра пам’ять про діла попередніх поколінь у цієї дівчини поєднується з уболіванням за чисте небо над рідним краєм. Серце Марусі відкрите до кожної чесної людини. Усі свої найсвітліші почуття вона висловлює в піснях, в яких – і про козаченьків, які засвіт уставали, збираючись у похід, і про тих, що поїхали за Десну.
У романі Ліни Костенко «Маруся Чурай» ми бачимо свою історію, історію своїх предків, вірність і талановитість кращих представників української нації.
Шість довгих років забороняли друкувати роман. І ось у 1979 році він побачив світ у видавництві «Радянський письменник». Небачений успіх – лише за кілька днів восьмитисячний тираж було розкуплено.
1987 року в житті Ліни Василівни відбулася знаменна подія – їй присуджена Державна премія України імені Т. Г. Шевченка за історичний роман у віршах «Маруся Чурай» і збірку поезій «Неповторність». Це була вистраждана і заслужена нагорода.
2 ведучий: Ліна Костенко зверталась до багатьох тем, це і тема кохання, поета і поезії, призначення людини, тема війни, рідної мови, тема Чорнобиля тощо. І про що б вона не писала ,її поезії зачаровують своєю неповторністю, глибиною, ліризмом, змушують замислитись, здавалося б, над простими речами.
Декламація поезії (зображення відео Л.Костенко «Про мову»)
- 3 -
Страшні слова, коли вони мовчать, Хтось ними плакав, мучивсь болів,Коли вони зненацька причаїлись, Із них почав і ними ж і завершив.
Коли не знаєш, з чого їх почать, Людей мільярди і мільярди слів,
Бо всі слова були уже чиїмись. А ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й повторність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі.
«Світлий сонет» (звучить мелодія)
Як пощастило дівчинці в сімнадцять, Вона росте ще, завтра буде вищенька.
В сімнадцять гарних, неповторних літ! Але печаль приходить завчасу.
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця. Це ще не сльози – це квітуча вишенька,
Вона ридає, але все як слід. Що на світанку струшує росу.
Вона в житті зіткнулась з неприємністю.
Хлопчина їй не відповів взаємністю.
І то чому: бо любить іншу дівчину,
А вірність має душу неподільчиву.
Ти не дивись, що дівчина сумна ця. Як пощастило дівчинці в сімнадцять!
2 ведучий: «Мене не можуть люди не почути…» - слушно сказала поетеса. Поезія Ліни Костенко – матеріал для глибоких роздумів небайдужої людини, до того ж освіченої, здатної до самовдосконалення, до філософського осмислення буття. І ми переконалися в цьому!..
Декламація поезії
Життя іде і все без коректур. Щоб ті ліси не вимерли, як тур,І час летить, не стишує галопу. Щоб ці слова не вичахли, як руди.
Давно нема маркізи Помпадур, Життя іде і все без коректур,
І ми живем уже після потопу. І як напишеш, так уже і буде.
Не знаю я, що буде після нас, Але не бійся прикрого рядка.
В які природа убереться шати. Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Єдиний, хто не втомлюється, - час. Не бійся правди, хоч яка гірка,
А ми живі, нам треба поспішати. Не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Зробити щось, лишити по собі, Людині бійся душу ошукать,
А ми, нічого, - пройдемо, як тіні, Бо в цьому схибиш – то уже навіки.
Щоб тільки неба очі голубі
Цю землю завжди бачили в цвітінні.
Немає коментарів:
Дописати коментар